«Нам тридцять п'ять років, і ми не маємо дітей. Ми давно звикли до цього. Ми майже перестали спілкуватися зі старими друзями, котрі давно стали батьками. Стало менше загальних тем для розмов, а мати мого кращого друга боїться мого пристріту і побоюється за онука. Я втомився від тостів за дітей на сімейних або дружніх посиденьках. «А в кого немає, тим бажаємо якнайшвидше їх завести». Я втомився від нетактовних зауважень старих знайомих або якихось однокласників. "Як немає дітей?" Колись я ще брехав про сімейне планування та іншу дрібницю. Зараз я просто втомився. Мені тридцять п'ять років, і я не маю дітей…»