Оповідання про життя щелепно-лицьового відділення. Про лікарів, здатних не тільки лікувати, а й співпереживати, а також про пацієнтів – їхні думки, почуття. Розповідь ведеться з вуст дівчини, яка волею долі опинилася там на лікуванні. Дивно, як у критичній ситуації у людях прокидаються доброта, співчуття, турбота. Все наносне та неважливе відходить на другий план.