Було таке, що ви прокинулися, вийшли з дому, а на вулиці повна тиша: на дорогах порожньо? Немає цих вічних, набридливих заторів. Більше того: я зараз скажу напевно щось дивовижне, але ви подумаєте, що хлопчик начитався фантастики (постапокаліптичного толку). Однак, я хотів сказати, що на вулиці немає навіть простих перехожих. Ні, звичайно, фантастики я не начитався. Просто хотів сказати, що всьому є пояснення. Ну, принаймні має бути. І те, що буде описано у моєму сюжеті, не постапокаліпсис. Те, про що я розповідаю, на постапокаліпсис схоже лише зовні. Але я знову собі уявляю, що ви скажете: «Хлопчик говорить езоповою мовою? О, як це приголомшливо!» Проте, це не фантастика і не постапокаліпсис. Просто я намагаюся уникати беушних історій. Типу про влучників, які не мають інших занять, окрім як потрапляти в дивні чи спотворені всесвіти, штовхати в них балду і затягувати цю справу на чотириста сторінок. Тобто допомагати автору, щоб він уклався у книжковий формат, а не щоб зумів пояснити, навіщо і чому він туди направив своїх персонажів.