"Весною - світанок.Все біліше за край гір, ось вони злегка осяялися світлом. Зворушені пурпуром хмари тонкими стрічками стелються по небу.Влітку - ніч.Слів немає, вона прекрасна в місячну пору, але і безмісячний морок тішить очі, коли один повз одного носяться незліченні світляки. Якщо один-два світляка тьмяно мерехтять в темряві, все одно це чудово. Навіть під час дощу - незвичайно красиво.Восени - сутінки.Західне сонце, кидаючи яскраві промені, наближається до зубців гір. Ворони, по три, по чотири, по дві, поспішають до своїх гнізд, - яка сумна чарівність! Але ще сумніше на душі, коли по небу низкою тягнуться дикі гуси, зовсім маленькі на вигляд. Сонце зайде, і все повно невимовної печалі: шум вітру, дзвін цикад.Зимою - ранній ранок.Свіжий сніг, годі і говорити, прекрасний, біло-білий іній теж, але чудесно і морозний ранок без снігу. Квапливо запалюють вогонь, вносять палаюче вугілля, - так і відчуваєш зиму! До полудня холод відпускає, і вогонь в круглій жаровні гасне під шаром попелу, ось що погано!.".