Мені завжди здавалося, що момент, коли зустрічаєш любов усього життя, має бути як в кіно. Проте коли в другий вівторок останнього року навчання Грейс Таун з десятихвилинним запізненням увійшла до театральної студії місіс Биди, я нічого такого не відчув. Не було ні уповільненої дії, ні вітру, ні надривної музики, і вже точно моє серце не зупинилося. І, може, тому, що вона була новенькою або не такою, як все, або одного погляду на неї було досить, щоб зрозуміти: якась частинка її душі зломлена, - місіс Биди нічого їй не сказала. Я подивився на неї ще двічі, але під кінець зовсім забув про її існування. І коли вона непомітно вийшла, ніхто вже не звернув на неї уваги. Так що, як бачите, ця історія не про любов з першого погляду. Але все таки це історія любові. Ну або типу того.