«Вода жива» — експериментальний роман-роздум про природу життя та часу найважливішої бразильської письменниці ХХ століття Кларисі Ліспектор, написаний у формі імпровізаційного поетичного монологу, на перший план у якому виступають мальовничі, музичні та тактильні властивості тексту. Неконвенційність мови, філософська глибина, чуттєвість та прагнення до універсальності не дозволяють дати прозі Ліспектор однозначні жанрові визначення, захоплюючи читача чаклунським, деміургічним вихором у світ синестезії, оголеного існування на межі між твариною, рослинною та людською.