«Треба їхати – але куди? Потрібно залишатися – але де знайти місце?» Світові катаклізми останніх років сформували у багатьох із нас почуття реальної та трансцендентальної бездомності та змусили переосмислити наше ставлення до простору та географії. Книга Станіслава Снитка «Історія прози в описах Землі» – художнє дослідження нових тимчасових та просторових умов, хроніка ізоляції та водночас спроба відкрити двері до замкнутої свідомості. Притулком одинаки, що втратив почуття будинку, тут стають література та історія: він мандрує через кролячі нори в самій їхній тканині і приміряє на себе різний досвід. Йому відкриваються несподівані зближення хроніки власної хвороби з історією оповідальної прози від античності до ленінградського андеграунду, а сам текст перетворюється на поему про роль географії в літературі, про рідкісні старі книги, комічні дрібниці повсякденності і про високу іронію, загадковим чином .